Миколаївщина
| Національний археологічний заповідник “Ольвія” |
|
 |
У сорока кілометрах від Миколаєва, на високому горбкуватому березі Бузького лиману, знаходиться місце, яке вже багато десятиліть приваблює до себе дослідників і усіх, небайдужих до минулого. Це – археологічний заповідник “Ольвія”, якому у 2002році Указом Президента України надано статусу національного.
У далекій давнині, більше 2500 років тому, на півдні майбутньої України, по берегах Чорного моря і нижнього плину рік, що впадають у нього, а також лиманів виникли античні міста і оточуючі їх сільські поселення. Одним з найбільш великих серед тих міст була Ольвія – центр поліса, який охоплював весь регіон Нижнього Побужжя і проіснував близько тисячі років.
Місто-державу заснували вихідці з давньогрецького міста Мілета. Їм, мабуть, сподобалася горбкувата місцевість біля лиману, з півночі і заходу відгороджена від безкрайніх степів глибокими балками, а зі сходу – водяним бар'єром Гіпаніса (древня назва Південного Бугу). Новий поліс назвали Ольвія, що в перекладі означає “щаслива”. Це місто колись дійсно знало щасливі часи. Основу господарства Ольвії складали землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство. Тут розвивалися ремесла – металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське тощо. В обмін на ремісничі вироби і товари, що імпортувалися з інших давньогрецьких центрів, ольвійські купці одержували від сусідніх племен (скіфів, сарматів) зерно, худобу, вовну, а також рабів, яких продавали на ринках метрополії.
Ольвія була рабовласницькою республікою. Вигідно розташована, вона розросталася, торгувала, багатіла. Але це притягало і ворогів: не раз над Ольвією згущалися хмари – фортечні стіни обступали войовничі племена. У 331 році до нашої ери місто витримало облогу Зопіріона – одного з полководців Олександра Македонського. В 2-1 століттях до нашої ери Ольвія деякий час знаходилася під владою Скіфського царства, потім –понтійського царя Мітрідата. У першому столітті до нашої ери Ольвію зруйнували готи, після цього місто вже ніколи не досягало колишнього розквіту. У 1-2 століттях нової ери тут знаходився римський гарнізон. В умовах загальної кризи рабовласницької системи Ольвія у 4 столітті нашої ери перестала існувати, як і більшість античних держав Північного Причорномор'я. На відміну від трьох інших центрів античної культури, подібних до Ольвії – Тири (м. Білгород-Дністровський, Одеська область), Херсонеса (м. Севастополь, Крим) і Пантікапея(м. Керч, Крим), життя на території яких тривало аж до наших днів, Ольвія не пережила свою епоху. Забуте місто протягом майже півтори тисячі років поступово руйнувалося часом. Те, що залишилось від руйнівного часу, було розібрано турками для будівництва розташованої неподалік Очаківської фортеці, а потім місцевими жителями (з ольвійського каменю тут було збудовано село Парутине).
Як вважають вчені, майже тисячолітня епоха існування античних полісів у Північному Причорномор'ї значно вплинула на історію і культуру цього регіону. Відіграла свою значну роль і Ольвія – насамперед, у прискоренні соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, їхньої культури.
Руїни Ольвії вітчизняні вчені відкрили наприкінці XVIII століття, коли ці землі в результаті російсько-турецьких військових кампаній відійшли до Росії. Систематичні розкопки тут ведуться з початку XX століття. Матеріали з розкопок Ольвії зберігаються в Ермітажу, багатьох музеях України, Росії, Західної Європи й Америки.